Передумови Євромайдану

Ukrainian

Протестний рух, який згодом назвали Євромайданом, розпочався 21 листопада 2013 року. Ввечері, невдовзі після оприлюднення рішення уряду Януковича-Азарова про «призупинення» процесу підготування Угоди про асоціацію України з ЄС, незгодні зі зміною зовнішньополітичного курсу країни почали спонтанно самоорганізовуватись через соціальні мережі. Перша акція розпочалась у Києві на Майдані Незалежності близько 22:00. Тоді на Майдан прийшли журналісти, громадські активісти, деякі опозиційні політичні лідери. Цього ж таки дня суд прийняв рішення про заборону до 7 січня 2014 року на встановлення наметів та кіосків під час проведення акцій на Майдані Незалежності, вулиці Хрещатик та на Європейській площі .

Наступного дня студенти львівських ВНЗ оголосили страйк, а вечірній мітинг на центральній площі міста зібрав щонайменше 20 тисяч людей. Євромайдани, як відразу стали називати зібрання на підтримку євроінтеграції, з’явились також у інших містах країни: у Харкові, Луганську, Донецьку, Рівному, Івано-Франківську, Севастополі та ін. Українська діаспора ІталіїФранції, Швеції, ВеликобританіїНімеччини, ПольщіЧехіїКанади та США також провела мітинги на підтримку протестних акцій в Україні.

Мітинг, що його на 24 листопада скликали опозиційні партії, BBC назвала найбільшим з часів Помаранчевої революції 2004 року, але, як виявилось, це був лише початок. Віктор Янукович не прислухався до протестувальників і саміт у Вільнюсі, на якому раніше планувалось підписання угоди про асоціацію України та ЄС, завершився цілковитим фіаско. Після цього Євромайдан обмірковував подальші форми своєї боротьби, опозиційні лідери декларували, що у Верховній Раді вимагатимуть дочасних виборів.

Натомість поступальний розвиток мирного протестного руху був перерваний подіями, що стали каталізатором нової фази Майдану. У ніч на 30 листопада спецпідрозділ «Беркут» вчинив небачене до тоді в новій історії України жорстоке побиття мирних протестувальників.  Близько четвертої ранку, коли на Майдані Незалежності залишились на нічну варту приблизно 400 протестувальників, площу оточили озброєні бійці «Беркуту» й вчинили напад на сонних людей, більшість із яких становили студенти та молодь. Під час силового розгону мітингувальників «Беркут» застосовував вибухові пакети, людей били кийками та чавили ногами. Рятуючись від насилля, люди шукали порятунку за стінами Михайлівського Золотоверхого собору. На дзвіниці храму вперше за багато століть лунали звуки тривожного набату.

Унаслідок міліцейської жорстокості серед мітингувальників було багато серйозно травмованих, побитих, арештованих, а також зниклих безвісти. За повідомленням Reuters, серед постраждалих були також їхні оператор і фотограф.

Описані вище події справили на суспільств ефект бомби, що вибухнула. Практично відразу, вже 1 грудня, у Києві відбулись масові протести, число учасників яких зростало у геометричній прогресії. Головні вимоги протестувальників полягали в наступному: негайна відставка Уряду в повному складі; звільнення активістів, затриманих на Майдані; арешт і притягнення до відповідальності посадовців, які віддали наказ про погром Майдану, а також виконавців каральної акції; дочасні парламентські та президентські вибори; відновлення процесу підписання угоди про асоціацію з ЄС.

Міліція, яка напередодні заблокувала підступи до Майдану Незалежності, була змушена відступити, мітингувальники зайняли будівлю КМДА і Будинок профспілок. Цього ж дня сталася бійка під Адміністрацією Президента на вулиці Банковій. Як було зафіксовано численними знімальними групами українських та зарубіжних телеканалів, група провокаторів закидала працівників міліції бруківкою і файєрами. Також робились спроби прорвати ланцюг силовиків за допомогою екскаватора, що за підозрілих обставин раптом безперешкодно був доставлений на місце зіткнення. Представники опозиції, діячі культури, зокрема Сашко Положинський, закликали людей не піддаватись на провокації і не йти на штурм.

Коли ж «Беркут» перейшов у наступ, силовики з особливою жорстокістю били неозброєних, навіть лежачих людей, а також журналістів, яких перед тим взяли у щільне кільце. Тоді ж було затримано дев’ятьох людей, яких стандартно звинуватили в організації масових заворушень на вул. Банковій; усі затримані були жорстоко побиті. Громадські активісти стали на захист арештованих: проводились пікетування судів, лежачий протест біля Генпрокуратури та інші акції. 

Наступний багатолюдний мітинг, в якому, за різними оцінками, взяли участь до 1 млн громадян –  «Марш мільйону», відбувся 8 грудня. На ньому було ухвалено рішення блокувати решту урядових будівель та встановлювати наметові містечка на вулицях урядового кварталу. Опозиція відвела Януковичу 48 годин на виконання вимог Майдану, пригрозивши, у разі невиконання ультиматуму, блокувати його резиденцію у Межигір'ї. По завершенні офіційної частини заходу мітингувальники рушили на вулиці урядового кварталу, де збудували кілька блокпостів та барикад, зокрема на вул. Грушевського, Лютеранській, Круглоуніверситетській та на перехресті Шовковичної і Богомольця. Надвечір чоловіки у масках в умовах пасивного споглядання з боку правоохоронних органів повалили пам'ятник Леніну на Бессарабській площі.

Уранці наступної доби спеціальний підрозділ «Тигр» та внутрішні війська силою прорвали блокаду військової частини у місті Василькові, що за близько 40 км від столиці, де місцеві мешканці починаючи від 4 грудня безперервно блокували автобуси зі спецпризначенцями. Військова техніка та транспорт із силовиками врешті-решт все ж дісталися центру Києва, проте суттєвого впливу на ситуацію вже не могли справити.

Тим часом у ніч на 11 листопада внутрішні війська та «Беркут» зробили ще одну невдалу спробу штурму Майдану, яка завершилась ще більшим припливом людей на площу. Знову, як і в ніч на 30 листопада, киян скликали на Майдан дзвони Михайлівського Золотоверхого. Ранкова спроба штурму КМДА бійцями «Беркуту» також виявилась невдалою. Майдан встояв.